Втома від війни: як змінилася психологія українців і чи пробачать вони росіян

За рік повномасштабної війни українці пережили сотні трагічних подій, які змінили їхнє життя та світосприйняття. Люди живуть далі попри те, що планувати щось стає доволі складніше, а умови змінюються щодня. 

Як змінилася психологія українців за рік, що тригерить людей та як вони сприймають росіян, ексклюзивно для Новини.LIVE пояснила психологиня Оксана Сідун. 

— Опишіть психологічний портрет людини, яка пережила рік повномасштабної війни. 

— По-перше, це не звичне життя. Це життя, на фоні якого триває війна. Є розуміння втрат, і  є щось звичне — робота. Змінилося світосприйняття. Я зрозуміла, що зараз люди ніби перед новим роком підбивають підсумки, що встигли, а що ні. От у нас календарний рік змінився, не 1 січня, а 24 лютого.

Люди, які за кордоном, за цей рік хотіли вивчити мову країни, в якій перебувають. Але вони не вивчили, і це нереалістична задача. Обговорюється те, що багато чого люди просто не встигли зробити за цей рік, і таке відчуття, що щось втратили, але незрозуміло що. 

— Усвідомлення того, що багато не встигли, зробить українців більш активними у планах і діях? 

— Зараз навпаки позиція більш пасивна, бо є втома від війни. Активність зменшена, люди стають більш закритими і ховаються в себе, як у мушлю. Не мають сил на зустрічі з кимось. Треба шукати ресурс, енергію і дивитися, щоб ваші цілі були реалістичні. 

Виникає відчуття, а що робити далі? Хтось  повертається в Україну, хтось вирішив, що ніколи не повернеться, і шукає кроки до дій в чужій країні. 

— Що може вплинути на стан людини і рішення? Чи впливають на нас прогнози щодо закінчення війни? 

— Прогнозам уже не дуже вірять. Казали, що весною Крим будемо брати, а не відвоювали. Тому до будь-яких прогнозів люди ставляться скептично.  Навіть якщо ти не читаєш новини, то заходиш у Фейсбук, де всі пишуть "Героям Слава!", а ти не розумієш, чому. Тоді ти починаєш моніторити, що відбулося. У нас весь час є певні моменти, які нас тригерять. 

— Стосовно тригерів. Це нормально чи їх треба уникати? 

— Це має бути індивідуальний підхід і відчуття. Якщо мені говориться, то краще говорити і не замовчувати. Якщо я не можу це слухати, то треба мати сміливість сказати, що це для мене занадто, і не слухати.  Але зараз роковини, і люди розповідають, як вони виїжджали, що з ними відбувалося минулого року, що траплялося. 

Особисто я в Європі боялася зустріти росіян. І я не розуміла, чого боялася більше — їхньої агресії до мене чи своєї до них. Я зрозуміла, що своєї до них. Була ситуація, коли я стикнулася з російським солдатом, який проходив реабілітацію. Він був без руки і з вагітною жінкою. Я знітилася і не знала, як реагувати. 

Я прийшла до думки, що можна спробувати ідентифікувати його, зробити фото. Є багато інформації стосовно правопорушень, можна спробувати викликати поліцію, написати заяву, підключити консула, звернутися по юридичну допомогу. Це мій спосіб відреагувати, щось робити. 

— Чи змінилися в українців реакції на росіян за рік? Є страхи, що колись ми забудемо і пробачимо. 

— Деякі диференціюють, що росіяни бувають різні. Хтось з них виїхав від війни, хтось говорить, що Крим був окупований.

Тут про пробачення мова не йде, бо в нас ніхто його не просить. 

А по-друге, ще немає сатисфакції —  росія не програла, а ми не отримали перемогу. 

Інша справа, що зробити з гнівом та злістю, який виникає, які форми виходу знайти. Для себе  я знайшла, що якщо зустрічатиму російського солдата, то буду ідентифікувати його і діяти у юридичній площині. 

Фото: REUTERS/Alina Yarysh