Втома від війни: як змінилася психологія українців і чи пробачать вони росіян

Поради психолога: як українці пережили рік війни
Психологиня описала стан українців після роковин війни

За рік повномасштабної війни українці пережили сотні трагічних подій, які змінили їхнє життя та світосприйняття. Люди живуть далі попри те, що планувати щось стає доволі складніше, а умови змінюються щодня. 

Як змінилася психологія українців за рік, що тригерить людей та як вони сприймають росіян, ексклюзивно для Новини.LIVE пояснила психологиня Оксана Сідун. 

Читайте також:

— Опишіть психологічний портрет людини, яка пережила рік повномасштабної війни. 

— По-перше, це не звичне життя. Це життя, на фоні якого триває війна. Є розуміння втрат, і  є щось звичне — робота. Змінилося світосприйняття. Я зрозуміла, що зараз люди ніби перед новим роком підбивають підсумки, що встигли, а що ні. От у нас календарний рік змінився, не 1 січня, а 24 лютого.

Оксана Сідун
Оксана Сідун

Люди, які за кордоном, за цей рік хотіли вивчити мову країни, в якій перебувають. Але вони не вивчили, і це нереалістична задача. Обговорюється те, що багато чого люди просто не встигли зробити за цей рік, і таке відчуття, що щось втратили, але незрозуміло що. 

— Усвідомлення того, що багато не встигли, зробить українців більш активними у планах і діях? 

— Зараз навпаки позиція більш пасивна, бо є втома від війни. Активність зменшена, люди стають більш закритими і ховаються в себе, як у мушлю. Не мають сил на зустрічі з кимось. Треба шукати ресурс, енергію і дивитися, щоб ваші цілі були реалістичні. 

Виникає відчуття, а що робити далі? Хтось  повертається в Україну, хтось вирішив, що ніколи не повернеться, і шукає кроки до дій в чужій країні. 

— Що може вплинути на стан людини і рішення? Чи впливають на нас прогнози щодо закінчення війни? 

— Прогнозам уже не дуже вірять. Казали, що весною Крим будемо брати, а не відвоювали. Тому до будь-яких прогнозів люди ставляться скептично.  Навіть якщо ти не читаєш новини, то заходиш у Фейсбук, де всі пишуть "Героям Слава!", а ти не розумієш, чому. Тоді ти починаєш моніторити, що відбулося. У нас весь час є певні моменти, які нас тригерять. 

прощання
Українці під час прощання з загиблими захисниками на Майдані Незалежності в Києві. Фото: REUTERS/Valentyn Ogirenko

— Стосовно тригерів. Це нормально чи їх треба уникати? 

— Це має бути індивідуальний підхід і відчуття. Якщо мені говориться, то краще говорити і не замовчувати. Якщо я не можу це слухати, то треба мати сміливість сказати, що це для мене занадто, і не слухати.  Але зараз роковини, і люди розповідають, як вони виїжджали, що з ними відбувалося минулого року, що траплялося. 

Особисто я в Європі боялася зустріти росіян. І я не розуміла, чого боялася більше — їхньої агресії до мене чи своєї до них. Я зрозуміла, що своєї до них. Була ситуація, коли я стикнулася з російським солдатом, який проходив реабілітацію. Він був без руки і з вагітною жінкою. Я знітилася і не знала, як реагувати. 

Я прийшла до думки, що можна спробувати ідентифікувати його, зробити фото. Є багато інформації стосовно правопорушень, можна спробувати викликати поліцію, написати заяву, підключити консула, звернутися по юридичну допомогу. Це мій спосіб відреагувати, щось робити. 

— Чи змінилися в українців реакції на росіян за рік? Є страхи, що колись ми забудемо і пробачимо. 

— Деякі диференціюють, що росіяни бувають різні. Хтось з них виїхав від війни, хтось говорить, що Крим був окупований.

Тут про пробачення мова не йде, бо в нас ніхто його не просить. 

А по-друге, ще немає сатисфакції —  росія не програла, а ми не отримали перемогу. 

Інша справа, що зробити з гнівом та злістю, який виникає, які форми виходу знайти. Для себе  я знайшла, що якщо зустрічатиму російського солдата, то буду ідентифікувати його і діяти у юридичній площині. 

Фото: REUTERS/Alina Yarysh