"У людей відкрилися додаткові ресурси": психологиня Олена Рихальська про блекаут і ненависть до росії
Поділитися
Україна переживає, мабуть, найважчу зиму у своїй історії. Постійна загроза ракетних ударів, відсутність опалення та електрики докорінно змінили наш звичний життєвий уклад. Про те, як українці адаптуються до нових нелегких умов, Новини.LIVE поговорили з відомою психотерапевткою, кандидаткою психологічних наук, консультанткою телепроєктів "Стосується кожного" та "Говорить Україна" Оленою Рихальською.
Розмови у темряві
— Відключення світла нервують багатьох: когось дратує їхня непередбачуваність, хтось сердиться через те, що в сусідньому будинку є світло, а в нього немає, а хтось просто боїться темряви. Що, з психологічної точки зору, зараз відбувається з українцями?
— Спочатку у нас усіх увімкнувся дух патріотизму, і ми сказали: "Ми згрупуємося, ми витримаємо". А потім нас охопили базові потреби — і це абсолютно нормально, і ніхто в цьому не винен. Піраміду Маслоу ніхто не скасовував: людина переходить до вищого рівня потреб — любові, розвитку і такого іншого — тільки тоді, коли задоволені її базові потреби.
Важливо розуміти, що коли людина довгий час позбавлена можливості їх задовольняти, вона починає відчувати негативні емоції. Хтось відчуває тривогу, хтось відчуває страх чи роздратування — це залежить від психотипу особистості та типу нервової системи. Але є й моменти, які від цього не залежать: об'єктивно зараз найбільше страждають люди, які мають дітей, особливо маленьких дітей. Люди не можуть зігріти своїх дітей, не можуть їм пояснити, що відбувається, не можуть зварити або підігріти дітям кашу.
Тому, з одного боку, ситуація дуже серйозна. Але я вам скажу, є позитивні моменти. Пам'ятаєте, як було під час локдауну: одні пари розійшлися, а інші, навпаки, покохали одне одного? Ось тут приблизно та сама історія.
Сьогодні дуже багато хто закачав на телефони романтичну музику і почав більше займатися не просто сексом, а інтимом, коханням. У людей відкрилися якісь додаткові ресурси, яких не було раніше, багато пар стали ближче один до одного.
І, знаєте, я маю таку підозру, що якщо відрахувати дев'ять місяців від того дня, коли вперше відключили світло, то ми потім побачимо, що на світ з'явилося дуже багато маленьких українців.
— Тобто жарти про бебі-бум після відключення світла — це не просто жарти?
— Гадаю, так воно й буде. І зауважте, ці маленькі українці вже будуть повністю ідентифіковані з українською культурою, українською мовою та з усім, за що ми зараз боремося.
Ще з позитивних моментів нинішньої ситуації: багато людей мені говорять про те, що вони у хорошому розумінні згрупувалися. Люди, які не могли і не вміли поставити себе та своє життя у певний режим, нарешті почали це робити. Коли вмикається світло, вони вже точно знають, що їм потрібно зробити насамперед: наприклад, швидко зварити кашу, приготувати борщ, зарядити телефон або увімкнути телевізор, щоб переглянути новини.
Знову ж таки, як і за часів локдауну, люди стали більше спілкуватися між собою — із ліхтариками чи при свічках у темряві. Але при цьому під час локдауну люди більше сварилися. Тоді у них було світло, була їжа, були закриті всі основні потреби, просто вони виявилися змушені довго перебувати в одному приміщенні віч-на-віч, чого ніколи не робили, і ось нарешті впізнали одне одного. по справжньому. А зараз зовсім інший формат: ти, я, свічки та задушевні розмови. І дуже багато людей перестали звертатися до психотерапевтів, тому що через це спілкування вони пропрацювали свої стосунки, і ці стосунки стали більш довірливими.
— Чи означає це, що росія, бажаючи викликати в нас паніку своїми обстрілами, прорахувалася ще й з психологічної точки зору?
— Я не знаю, хто консультує путіна і чи знає він взагалі, хто такі психологи — йому самому потрібен, скоріше, психіатр. Можу сказати одне: стратегії росії завжди були дуже сумнівними, але в цьому випадку росіяни взагалі самі себе переграли. Вони справді сподівалися, що якщо позбавити нас світла, тепла та інших базових речей, то ми почнемо писати Зеленському гнівні листи, як запорожці — турецькому султанові.
Але тут росія прорахувалася так само, як із Києвом "за три дні": люди у нас надзвичайно згуртувалися. Я бачу це по своїй практиці: помирилася величезна кількість сімей, причому не тільки чоловіки з дружинами, а й навіть зяті з тещами.
Отже, росіяни не лише не змогли нас роз'єднати — вони примудрилися викликати ще більше неприйняття до себе. Наша нація ще більше згуртувалась, і у нас відкрилося ще більше ресурсів. Це відомий психологічний феномен: стрес і відсутність чогось важливого змушують організм концентруватися, і, якщо говорити простою мовою, у нас відбувається викид певних гормонів, які надають сили.
"Ненависть має бути точковою"
— Нині переважна більшість українців ненавидять росію та росіян — причому ненавидять цілком обґрунтовано. Однак при цьому ненависть завжди вважалася руйнівною емоцією. Чи не може вона на якомусь етапі зашкодити нам самим?
— Ви маєте рацію: ненависть у нашому випадку абсолютно об'єктивна, хоча це й справді руйнівна емоція. Але тут є важливий момент: ненависть, навіть об'єктивна, має бути точковою. Коли в тобі дуже багато ненависті, то спочатку, звісно, вона спрямована зовні — на окупантів, на ворогів. Але потім ненависть йде у зворотний бік і руйнує людину. Відбувається наступне: ми стаємо злими, дратівливими, а отже вразливими. Вразливість особливо небезпечна під час війни, тому що коли ми вразливі, ми не використовуємо свої найкращі, найефективніші ресурси та приймаємо неправильні рішення у складних ситуаціях.
Крім того, коли ненависть уже у нас усередині, ми не знаємо, куди її подіти. Ми починаємо сваритися з сусідами, з близькими, ми починаємо писати капості в соцмережах, чіплятися до того, хто що сказав, хто що вдягнув, чому на комусь червона помада, коли в нас країну бомбардують, та інші подібні речі.
— І як із цим боротися?
— Щоб ненависть не пішла усередину, вона має бути збалансована позитивними емоціями. Звичайно, багато хто зараз може сказати: "Які позитивні емоції під час війни, ви взагалі нормальна?" Але не потрібно сприймати все буквально та примітивно. Відчувати позитивні емоції — це не означає, що коли бомбардують якесь місто, ви маєте вийти на вулицю і почати співати та танцювати. Позитивні емоції — це те, що пов'язане зі співпереживанням, співчуттям, взаємодопомогою, добром. Подивіться, наскільки мудрі наші військові: ви помітили, скільки вони рятують кошенят, собачок, скільки таких світлин зараз у соцмережах? Це балансування: військові отримують позитивні емоції, рятуючи тварин, і це дуже важливо.
Нам усім зараз життєво важливо навчитися отримувати позитивні емоції від найпростіших речей. Для цього багато не треба: ви просто комусь усміхнулися, ви з добром привіталися, ви помолилися за когось, з'їли смачного печива, яке завжди любили, — це все позитивні імпульси. І тоді у вас усередині завжди буде баланс.
— Чи можуть у ненависті бути позитивні моменти?
— Ненависть потрібна на полі бою: наші бійці сублімують свою ненависть у боротьбу з ворогом, тому вона їх не руйнує, а допомагає та надає їм сили. Але тим, хто не веде бойові дії, треба ставитись до ненависті дуже акуратно. І, звісно, менше критикувати один одного і не кидатися, скажімо, на людей, які пишуть в соцмережах позитивні пости, або на жінок, які публікують красиві селфі. Навпаки, треба радіти, що навіть за нинішніх умов жінки продовжують залишатися гарними, і чоловіки, дивлячись на них, ще більше хочуть їх захищати. У всьому потрібен баланс, і це просто треба зрозуміти.
Фото: Reuters, особистий архів Олени Рихальської
Читайте Новини.LIVE!
