Що таке "критичне ігнорування", і як воно допомагає чистити інформаційний простір

У світі інформаційного простору, переповненого дезінформацією, тролями та відвертими провокаціями, надважливо дотримуватись інформаційної гігієни. Особливо під час повномасштабної війни. Науковці з Інституту людського розвитку імені Макса Планка та Стенфордського і Брістольського університетів стверджують у своїй статті, що критичного мислення нині вже недостатньо — потрібно навчитись критичному ігноруванню. Оригінал опубліковано на the Conversation, переклад підготували Новини.LIVE.

Коли критичного мислення недостатньо: щоб подолати інформаційне перевантаження, нам потрібно навчитися "критичному ігноруванню"

Інтернет — це інформаційний рай і пекло водночас. Безмежне багатство високоякісної інформації доступне на кінчиках наших пальців поруч із безперервним потоком низькоякісної, відволікаючої, неправдивої та маніпулятивної інформації.

Платформи, які контролюють пошук, були народжені в гріху. Їхня бізнес-модель виставляє на аукціон наш найцінніший і найобмеженіший когнітивний ресурс — увагу. Ці платформи працюють понаднормово, щоб заволодіти нашою увагою, надаючи інформацію, яка викликає цікавість, обурення чи гнів. Чим більше наші очі залишаються прикутими до екрану, тим більше реклами вони можуть нам показати, і тим більші прибутки отримують їхні акціонери.

Тож не дивно, що все це повинно привернути нашу колективну увагу. Аналіз хештегів у Twitter, запитів у Google чи коментарів на Reddit, проведений у 2019 році, показав, що за останнє десятиліття темпи зростання і падіння популярності елементів прискорилися. Наприклад, у 2013 році хештег у Twitter був популярним у середньому 17,5 годин, тоді як у 2016 році його популярність зникала через 11,9 години. Зростання конкуренції призводить до скорочення інтервалів колективної уваги, що призводить до ще більш жорсткої конкуренції за нашу увагу — замкнене коло.

Щоб відновити контроль, нам потрібні когнітивні стратегії, які допоможуть нам повернути бодай якусь автономію та захистити себе від надмірностей, пасток та інформаційних розладів сучасної економіки уваги.

Одного критичного мислення недостатньо

Когнітивна стратегія за підручником — це критичне мислення, інтелектуально дисциплінований, самокерований і наполегливий процес, який допомагає виявити достовірну інформацію. У школі учнів вчать уважно й ретельно читати та оцінювати інформацію. Підготовлені таким чином, вони можуть оцінювати твердження й аргументи, які вони бачать, чують або читають. Не заперечую. Здатність критично мислити надзвичайно важлива.

Але чи достатньо цього у світі надлишку інформації та джерел дезінформації? Відповідь — ні, принаймні з двох причин.

По-перше, цифровий світ містить більше інформації, ніж усі бібліотеки світу разом узяті. Значна її частина надходить з неперевірених джерел, і немає надійних індикаторів достовірності. Критичне осмислення всієї інформації та джерел, на які ми натрапляємо, повністю паралізувало б нас, тому що у нас ніколи не було б часу, щоб прочитати цінну інформацію, яку ми старанно відшукуємо.

По-друге, інвестування критичного мислення в джерела, які від самого початку слід було ігнорувати, означає, що торговці увагою та зловмисники отримали те, що хотіли — нашу увагу.

Критичне ігнорування, щоб зробити управління інформацією можливим

Отже, які інструменти ми маємо у своєму розпорядженні, окрім критичного мислення? У нашій нещодавній статті ми — філософ, два когнітивісти та науковець з питань освіти — стверджуємо, що так само, як нам потрібне критичне мислення, нам також потрібне критичне ігнорування.

Критичне ігнорування — це здатність обирати, що ігнорувати і куди інвестувати свої обмежені можливості уваги. Критичне ігнорування — це більше, ніж просто не звертати уваги, це практика усвідомлених і здорових звичок в умовах надлишку інформації.

Ми розуміємо це як ключову компетенцію для всіх людей у цифровому світі. Без цього ми потонемо в морі інформації, яка, в кращому випадку, відволікає, а в гіршому — вводить в оману і завдає шкоди.

Інструменти для критичного ігнорування

Існує три основні стратегії критичного ігнорування. Кожна з них реагує на різні типи шкідливої інформації.

У цифровому світі самопідштовхування має на меті дати людям можливість бути "архітекторами вибору", проєктуючи своє інформаційне середовище таким чином, щоб воно працювало для них найкраще і обмежувало їхню діяльність у корисний спосіб. Ми можемо, наприклад, видалити відволікаючі та непереборні сповіщення. Ми можемо встановити певний час для отримання повідомлень, створюючи таким чином час для зосередженої роботи або спілкування. Самопідштовхування також може допомогти нам взяти під контроль наші цифрові налаштування за замовчуванням, наприклад, обмеживши використання наших персональних даних для цілей таргетованої реклами.

Латеральне (стороннє) читання — це стратегія, яка дозволяє людям імітувати те, як професійні фактчекери встановлюють достовірність інформації в Інтернеті. Вона передбачає відкриття нових вкладок браузера для пошуку інформації про організацію чи особу, яка стоїть за сайтом, перш ніж зануритися в його зміст. Лише після перевірки досвідчені пошуковці визначають, чи варто витрачати на це увагу. Перш ніж почати критично мислити, необхідно проігнорувати спокусу сайту і перевірити, що інші говорять про його нібито фактичні звіти. Таким чином, латеральне читання використовує можливості Інтернету для перевірки Інтернету.

Більшість студентів не справляються з цим завданням. Минулі дослідження показують, що, вирішуючи, чи варто довіряти джерелу, студенти (а також університетські викладачі) роблять те, чого їх навчили за роки навчання в школі — вони читають уважно і ретельно. Торговці увагою, а також торговці сумнівами радіють.

В Інтернеті зовнішній вигляд може бути оманливим. Якщо ви не володієте глибокими знаннями, часто дуже важко з'ясувати, що сайт, наповнений атрибутами серйозного дослідження, поширює неправдиву інформацію про зміну клімату, вакцинацію або будь-які інші історичні теми, такі як Голокост. Замість того, щоб заплутуватися у звітах та професійному дизайні сайту, фактчекери здійснюють критичне ігнорування. Вони оцінюють сайт, покидаючи його, і натомість займаються латеральним читанням.

Евристика "не годуй тролів" націлена на онлайн-тролів та інших зловмисників, які переслідують, кіберзалякують або використовують інші антисоціальні тактики. Тролі процвітають, коли їм приділяють увагу, а навмисні розповсюджувачі небезпечної дезінформації часто вдаються до тактики тролінгу.

Одна з основних стратегій, яку використовують заперечувачі науки, — привернути увагу людей, створюючи видимість дискусії там, де її не існує. Евристика радить не відповідати безпосередньо на тролінг. Уникайте дебатів або відповідей у відповідь. Звичайно, ця стратегія критичного ігнорування є лише першою лінією захисту. Її слід доповнити блокуванням тролів і повідомленням про них, а також прозорою політикою модерації контенту на платформі, включаючи розвінчання.

Ці три стратегії не є набором елітарних навичок. Кожен може ними користуватися, але освітні зусилля мають вирішальне значення для того, щоб донести ці інструменти до громадськості.

Критичне ігнорування як нова парадигма освіти

Філософ Майкл Лінч зазначив, що Інтернет "є одночасно і найкращим у світі фактчекером, і найкращим у світі підтверджувачем упередженості — часто одночасно".

Успішна навігація в ньому вимагає нових компетенцій, яких слід навчати в школі. Не вміючи обирати, що ігнорувати, а на що спрямовувати свою обмежену увагу, ми дозволяємо іншим захопити контроль над нашими очима та розумом. Усвідомлення важливості критичного ігнорування не нове, але в цифровому світі воно стало ще більш важливим.

Як влучно зауважив філософ і психолог Вільям Джеймс на початку XX століття: "Мистецтво бути мудрим — це мистецтво знати, що ігнорувати".

Ральф Гертвіґ, директор Центру адаптивної раціональності Інституту людського розвитку імені Макса Планка

Анастасія Козирева, когнітивіст, Інститут людського розвитку імені Макса Планка

Сем Вайнбург, професор педагогіки та (за сумісництвом) історії Стенфордського університету

Стефан Левандовскі, кафедра когнітивної психології, Брістольський університет